Археографічні комісії — спеціалізовані наукові інституції, що займаються практичними, теоретичними і методичними проблемами археографії. Свого часу в Україні діяло кілька таких комісій, а саме Київська археографічна комісія, археографічна комісія Наукового товариства імені Шевченка у Львові, Археографічна комісія ВУАН, Археографічна комісія Центрархіву УСРР, Археографічна комісія АН УРСР.

Тимчасовий комітет для дослідження старожитностей у Києві — перше в Києві наукове історичне товариство, засноване в жовтні 1835. До його складу входили попечитель Київського навчального округу Є. фон Брадке (голова), ректор Київського університету Максимович М., декан, ординарний професор Цих В., ординарні професори Орнатський  (секретар) і Зенович С., директор училищ Київської губернії Петров Г., археологи Берлинський М., Лохвицький К., Анненков О. Значну роль у роботі товариства відігравав митрополит Київський і Галицький Євгеній (Болховітінов). Мав на меті проведення археологічних розкопок на території міста та його околиць з попереднім аналізом стану і результатів попередніх археологічних досліджень. Не маючи необхідних коштів, комітет не зумів організувати систематичні й масштабні розкопки. 1835 він ухвалив рішення про створення першого в місті Музею київських старожитностей при Київському університеті, до якого археолог Лохвицький К. передав усі знайдені ним під час досліджень в історичному ядрі Києва артефакти. Він же став і першим директором музею, офіційний дозвіл на відкриття якого було отримано в березні 1837. Усвідомлюючи необхідність зіставлення археологічних і писемних джерел для вивчення історії України, 1840 комітет зробив невдалу спробу об’єднатися з Петербурзькою археографічною комісією — першою в Росії спеціалізованою установою такого профілю. Нереалізованим залишився й задум Максимовича М., також підтриманий київськими вченими, щодо заснування історичного товариства, аналогічного Московському й Одеському товариствам історії та старожитностей. 1845 функції комітету передали Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів при київському військовому, подільському і волинському генерал-губернаторові (Київська археографічна комісія).

Київська археографічна комісія — наукова установа, створена 31 травня 1843 року для розбору давніх актів при Київському, Волинському і Подільському генерал-губернаторі; до 1914 року діяла як Тимчасова комісія. Проводила пошукову діяльність в архівах державних установ, магістратів і монастирів, у приватних архівах на Київщині, Волині й Поділлі, а також, у разі потреби, у Москві, Санкт-Петербурзі, Варшаві та інших містах. На основі зібраних нею матеріалів та документів 1852 року створено Київський центральний архів давніх актів.

З комісією співробітничали багато відомих учених та діячів культури: Антонович В., Владимирський-Буданов М., Голубєв С., Дашкевич М., Довнар-Запольський М., Домбровський В., Іванишев М., Іконников В., Каманін І., Кордт В., Костомаров М., Куліш П., Лазаревський О., Лебединцев Ф., Левицький О., Максимович М., Молчановський Н., Рігельман М., Стороженко А., Стороженко М., Судієнко М., Щербина В., Юзефович М. та ін. 1845–47 співробітником комісії на посаді художника був Шевченко Т. (окрім виконання замальовок, він також брав участь у збиранні етнографічного та фольклорного матеріалу).

Після ліквідації 1914 Київського, Подільського і Волинського генерал-губернаторства Тимчасова комісія з розбору давніх актів була підпорядкована Міністерству внутрішніх справ.

Протягом 1914–21 у зв’язку з воєнними та революційними подіями видавнича діяльність Тимчасової комісії з розбору давніх актів була практично паралізована.

У квітні 1921 на спільному засіданні Киїіської археографічної комісії та Археографічної комісії при ВУАН (заснованої 1919) було створено єдину інституцію під назвою Археографічна комісія ВУАН.

Комісія підготувала та опублікувала низку фундаментальних видань:

“Памятники, изданные Временною комиссиею для разбора древних актов, Высочайше учрежденною при киевском военном, подольском и волынском генерал-губернаторе” (Т. 1–4., 1845–1859),

“Древности, изданные Временной комиссией для разбора древних актов” (Вип. 1–3., 1846),

“Архив Юго-Западной России” (Ч. 1–8., 1859–1911),

“Летопись событий в Юго-Западной России в XVII ст., составленная в 1720 г. бывшим канцеляристом малороссийской генеральной канцелярии Самоилом Величком” (Т. 1–4., 1848–64),

“Летопись гадяцкого полковника Григория Грабянки” (1853),

“Летопись Самовидца по новооткрытым спискам” (1878),

“Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси” (1888),

“Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей” (1874),

“Материалы по истории русской картографии” (Вип. 1–2., 1899–1910),

“Палеографический изборник. Материалы по истории южнорусского письма в XV–XVIII вв.” (1899),

“Сборник статей и материалов по истории Юго-Западной России” (Вип. 1–2., 1911–1916)

Київська губернська вчена архівна комісія (рос. Киевская губернская учёная архивная комиссия) — архівознавча наукова установа Київської губернії.

Чергова регіональна організація створена в Російській імперії згідно плану Калачова М. реорганізації архівної справи, й схвалена міністром внутрішніх справ графом Дмитром Олександровичем Толстим Положенням Комітету міністрів «Про заснування вчених архівних комісій та історичних архівів» (рос. Об учреждении учёных архивных комиссий и исторических архивов), затверджене 13 квітня 1884 р. імператором Олександром III.

Зазначена установа власне Київської губернії заснована 28 березня 1914 року з метою виявлення, збирання, розгляду та упорядкування документальних матеріалів, що становили історичну цінність. У науковому відношенні комісія була підпорядкована Санкт-Петербурзькому археологічному інститутові, а в адміністративному — Київському губернаторові. Її створювали як підрозділ Київського товариства охорони пам’яток старовини та мистецтв.

Спеціальних асигнувань комісія не мала й утримувалася на кошти, які надходили від членських внесків та пожертв приватних осіб — любителів старожитностей.

Комісія була утворена за ініціативою членів Київського товариства охорони пам’яток старовини і мистецтв, котре розробило науково-теоретичні засади її діяльності (праці Каманіна І.). Знаходилася комісія на вулиці Володимирській № 60 у м. Києві.

Серед 55 членів-засновників комісії були: Біляшівський М., Данилевич В., Добровольський Л., Довнар-Запольський М., Дорошенко Д., Завітневич В., Каманін І., Левицький О., Павлуцький Г., Петров М., Покровський О., Стелецький Б., Титов Ф., Хвойка В., Щербаківський Д. та інші.

Головою комісії було обрано Іконникова В. (склав повноваження у 1915 р.).

Передбачалося створення підкомісій у Києві й за межами міста. Але події Першої світової війни, що почалися влітку 1914 р. не дали змоги цій комісії налагодити діяльність. Хоча робота з розгляду архівних справ здійснювалася Каманіним І., Мердером О., Тітовим Ф., Левицьким О., Добровольським Л., Смирновим П..

Члени даної комісії заснували Київський історичний архів.

У 1918 р. зазначена комісія була ліквідована та увійшла до складу Київської археографічної комісії.

Археографічна комісія Наукового товариства імені Шевченка у Львові – створена 1896 за ініціативи та на чолі з Михайлом Грушевським (заступник — Іван Франко). Членом АК НТШ були Левицький К., Колесса О., Смаль-Стоцький С., Студинський К., Томашівський С., Джиджора С., Кордуба М. Згодом членами археографічної комісії стали Антонович В., Багалій Д., Гнатюк В., Каманін І., Липинський В., Василенко М. та інші.

Започаткувала серійні видання «Жерела до історії України-Руси» (11 томів) та «Пам’ятки українсько-руської мови та літератури» (8 томів). Після Першої світової війни та поразки національно-демократичної революції в Галичині АК НТШ фактично припиняє діяльність і багато її членів на чолі з Грушевським М. включаються в організацію АК ВУАН.

Археографічна комісія ВУАН – створена на межі 1918—1919 як Постійна комісія з розгляду давніх актів для видання пам’яток мови, письменства та історії у складі історико-філологічного відділу УАН. Остаточно конституювалася 1921 року, об’єднавшись з Київською археографічною комісією для розбору давніх актів. На чолі комісії стояли провідні вчені Багалій Д. (1918—1919), Іконников В. (1921—1923), Грушевський М. (1924—1931). Організаторами науково-археографічної праці комісії були також Левицький О., Василенко М., Модзалевський В., Грушевський О., Маслов С., Лазаревська К., Романовський В., Довнар-Запольський М., Гермайзе Й., Перетц В. та інші. Форми, типи, концепція видання джерел, методики в цілому базувалися на досвіді попередніх археографічних комісій. Передбачалося продовжити видання «Архива Юго-Западной России» під назвою «Архів України». Едиційний доробок АК ВУАН становить 15 томів неперіодичних та серійних видань — «Український архів» та «Український археографічний збірник», «Пам’ятки українського письменства». Комісія розробила перші в українській археографії узагальнюючі методичні принципи видання джерел (1926). З початку 1930-х років замість корпусних видань з давньої і нової історії та культури України у планах АК ВУАН провідне місце посідають тематичні публікації з історії соціально-економічного розвитку, «класової боротьби» та «соціалістичного будівництва».

Археографічна комісія Центрархіву УСРР – Археографічна комісія Центрального Архівного Управління (АК ЦАУ) була створена 1928 на чолі з Михайлом Рубачем на противагу академічній археографічній комісії для спрямування археографічної роботи архівів у «належному» політичному руслі. Важливим методичним доробком АК ЦАУ є розробка правил видання документів Романовським В., Горбанем М., Веретенниковим В., Біликом П. (1929—1931), методики описування актових книг (Романовський В.) та діловодних документів (Веретенников В.), розробка першої всеукраїнської програми створення серії археографічних довідників про склад і зміст усіх матеріалів, що входили до Єдиного державного архівного фонду України (1929).

Археографічна комісія АН УРСР – створена на базі Інституту історії АН УРСР 1969 на чолі з академіком Андрієм Скабою як міжвідомчий координаційний центр у справі видавництва документальних джерел. Об’єднала представників академічних, архівних установ, університетів. До складу Бюро АК АН УРСР входили Гуслистий К. , Шевченко Ф., Шевелєв А., Стрельський В., Мітюков О. Розроблено перспективний видавничий план АК, що включав понад 40 томів документальних публікацій; були підготовлені до друку два випуски щорічника «Археографія України». АК АН УРСР, не опублікувавши фактично жодного із запланованих видань, невдовзі припинила свою діяльність;

Археографічна комісія АН УРСР (від 1994 — НАН України) була відновлена постановою Президії АН УРСР 5 жовт. 1987 у поновленому складі. Очолив археографічну комісію член-кореспондент АН УРСР Сохань П. На відроджену інституцію було покладено науково-координаційне та методичне забезпечення археографічної роботи в Україні. Створення постійної штатної групи АК при Інституті історії АН УРСР із відділеннями у Львові й Дніпропетровську (1989) дало можливість розгорнути широкомасштабну діяльність. Вирішальне значення мала організована комісією перша Всеукраїнська нарада «Українська археографія: сучасний стан та перспективи розвитку» (1988), що поклала початок консолідації археографів, архівістів, джерелознавців в Україні та розробці чіткої концепції видання писемної історико-культурної спадщини України. Під егідою АК були проведені на загально-українському рівні конференції, наради, круглі столи. АК розробила масштабний перспективний план видання документальних джерел і пам’яток, видає друкований орган — «Український археографічний щорічник». На базі АК створено Інститут української археографії та джерелознавства імені Грушевського М. НАН України. У рамках видавничої програми археографічної комісії та Інституту української археографії та джерелознавства вже побачило світ понад 300 видань.